|
Прихистили біженців зі Слов’янська Розмовляємо з Дженіфер – дружиною Єндрю. Подружжя американців тут, на чималенькій території на околиці с. Коленці – господарі: це їх приватна власність. В «Трибуні праці» кілька років тому я писав про них і їхню волонтерську діяльність в рамках доброчинної християнської місії під назвою «Надія Єремії». (Вона, до речі, зареєстрована при Духовному центрі співробітництва незалежних релігійних громад Церкви Христової в Україні «Благовіст» в м. Маріуполь Донецької області. Напрямки та форми благодійної діяльності цієї церкви в Україні дуже різні: вона здійснюється більше, як через 11 тисяч структур). Їх Коленцівський табір, умовно назвемо його так (хоча офіційно ця база ніякого статусу не має), як правило, проводить цілеспрямовану виховну роботу з дітьми, змістовно організовуючи їх дозвілля. Але сьогодні призначення цієї бази дещо змінилося: 910 травня вона стала тимчасовим прихистком для дітей із зони війни (а як інакше назвеш те, що робиться на Донбасі з патріотично, проукраїнськи настроєним населенням?). Нині тут перебувають 39 дітей від 4х до 12 років і 13 дорослих із м. Слов’янська. Фактично це біженці із зони «беспредела» тамтешніх сепаратистів і російських найманців, яким все одно, що робити, коли платять немалі гроші… Серед біженців – сімейна пара з дитиною, три мами з дітьми й три бабусі з внучками, дві вагітні жінки. А ще виховательки з трьома власними і тринадцятьма дітьми, які мають батьків, але з різних причин перебували в притулку Слов’янського благодійного фонду соціальної опіки дитини «Вітрила Надії». – Яким чином ці діти разом з дорослими потрапили до вас? – запитую Дженіфер. – Наші друзі в Києві мають зв’язки з дитячим центром «Паруса Надежды» у м. Слов’янську, – розповідає жінка. – Тобто, ми з ними – в одній церкві. Отож, розуміючи страх багатьох родин за долю своїх дітей, ми й запропонували бажаючим приїхати на якийсь час до нас. Скільки триватимуть там ті події – невідомо, але ми готові приймати у себе цих людей стільки, скільки треба буде. – У вас є проблеми з харчуванням, одягом чи білизною, якісь інші? – Ми дуже вдячні місцевим жителям, які швидко із розумінням поставились до наших гостей із Слов’янська. Нам приносять продукти, одяг, тож все у нас є. Єдине, чого б хотілося: не маємо змоги щодня купувати свіжі молоко, овочі, м'ясо та дещо інше. Для цього потрібно сьогодні значно більше грошей, яких для такої кількості гостей у нас не вистачає. Тому за допомогу коштами ми б усі дуже дякували!.. Звичайно ж, я поспілкувався і з дорослими жителями Слов’янська. – Ми тут з дружиною і дітьми, – розповідає Олександр (з огляду на їхні прохання, не називаю прізвищ з міркувань безпеки цих людей) – тимчасово: вирішивши деякі питання, до настання спокійніших часів поїдемо жити до родичів у Чернівці. Все одно роботи в нашому місті немає: підприємства й організації не працюють, люди сидять по домівках, боячись виходити навіть на вулицю: можуть застрелити чи побити зовсім безневинного. Страшно це все… Його доповнюють дружина з вихователькою групи дітей Надією: – Одні продуктові магазини працюють. Але, буває, не можна купити хліба, круп, макаронів, цукру чи борошна. Адже все розкуповується про запас… Взагалі, в місті – повна анархія: немає влади. Той призначений кимось дядя – Пономарьов, здається, – не знаємо, на що впливає. У людей немає ніякого захисту. Вся міліція ходить у цивільному, не функціонує. Бачиш: мародери грабують магазин, а повідомити – немає кому. І це все теж викликає агресію в людей. Адже до них нікому немає діла: ні на місці, ні в Києві. Що цікаво, коли що – завжди чуєш одне пояснення: це Правий сектор, не ми… Так уже залякують ним! Українська армія стоїть за містом. Але як тільки якась стрілянина в місті – то Правий сектор, пояснюють нам. Снайпер убиває мирну людину прямо в голову – теж диверсанти з Києва… Самі бачимо: брехня. Хоча й українське телебачення теж перегинає… Йде чистої води інформаційна війна. Взяти ніч перед референдумом 11 травня на Донбасі. Цілу ніч стріляли в місті, когось повбивали, кажуть. Людям це і страшно, і вже набридло. Тому то багато хто й сказав в останній момент: «Піду, проголосую, щоб все це швидше скінчилось…» По місту проїхати не можна. Назвалювали дерев упоперек вулиць, понакладали бетонних блоків, мішків з піском. Скрізь барикади. Слов’янськ – великий: 100 тисяч жителів, пішком по місту не находишся. Отож все паралізовано. Як нормально жити, коли діти серед ночі просинаються від стрілянини й не сплять потім?.. А тут ще грошей у банкоматах немає. Запасу в багатьох сім’ях теж немає, тому дехто вже починає жити впроголодь. Три тижні в місто не завозили молока. А піднімеш український прапор – застрелять одразу. Зате зброю з Росії постачають справно… Якщо так буде продовжуватись – ми не зможемо, не маємо права відправити дітей назад, у своє місто. Одна сім’я виїжджала зі Слов’янська своїм автомобілем, то на блокпосту їх усіх постріляли. Священика з Костянтинівки теж убили. За що?!. – А яке ставлення там до української армії, яка проводить антитерористичну операцію? – Люди залякані нею завдяки російській пропаганді. Довгий час ми не могли дивитися українські канали – їх відключили на телевишці. Транслювалися виключно російські. Звідси й результат… – А ще в Слов’янську заблоковано дивним чином мобільний зв'язок, – долучається до розмови жінка середнього віку, яка приїхала сюди з трьома внучкамидівчатками. – Між собою моя дочка з чоловіком у місті по телефону не можуть розмовляти. Я ж звідси після довгих спроб іноді можу додзвонитися до когось. Так і виступаю між ними «посередником»: передаю інформацію, коли що треба. Дочка втратила роботу: страшно було ходити вулицями міста. Зять мій – приватний підприємець, майстер з ремонту житла – поїхав на заробітки… – Багато хто з так званих сепаратистів, – продовжує одна з молодших співрозмовниць, – мабуть, таки точно воює за гроші. Інших причин не бачу. Я б за гроші не пішла на смерть, а дехто йде… Хоча є й такі, у яких є ідея, вони знають, що роблять на тих барикадах. Проте, здебільшого, повилазили зі зброєю в руках якісь підлітки, люди, яких суспільство досі відкидало, які були «на дні» або яким не вистачало самоутвердження в житті. Тепер вони стали крутими: отримали владу над іншими людьми, відчули свою значимість. Ось що страшно! Недалеко від нас там – церква. Так залізли нагору, повибивали вікна і встановили кулемет. Стріляють, буває, без причини. Хіба будеш спокійно ходити?.. – А не місцевих серед них багато? – Так. Їх важко вирізнити «на око», бо всі – в зеленому, з масками на обличчях. Але по мові визначаєш, що не місцеві – з різними акцентами говорять… На сьогодні російських військових не видно: вони зробили свою справу й десь ділись. Зате зараз у місті багато найманців з різних регіонів Росії. – Що найстрашніше для вас у рідному місті? – Стрільба. Біля нас сусідні чотири будинки майже повністю зрешечені кулями і мінами. Де вони набрали тих мінометів і гранатометів, адже їх у міліції не повинно було бути?.. І за себе страшно, а особливо – за дітей!.. …Слухав я розповіді цих простих, досі аполітичних і патріотично настроєних до своєї країни людей, і ловив себе на думці: таки їх добряче залякали. А страх – поганий помічник у житті… Одна дівчинка з присутніх тут, розказували мені, після раптової біля неї стрілянини почала заїкатися. В інших не скоро зникнуть зперед очей у спогадах жорстокі дяді зі зброєю в руках, які не лише лякають їх пап і мам, а й убивають. Що чекає їх завтра? Висновків ніяких не роблю. Їх зробить життя: воно вміє з часом розставляти усе на свої місця. Павло СМОВЖ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
16 мая 2014
|
Безмежно вдячна всім! Трапилось так, що я тяжко захворіла, довго лікувалась і зараз погано пересуваюсь. Живу, як то мовиться, з обмеженими можливостями. Через газету хочу подякувати всім, хто мені допомагав і допомагає в даний час, в т.ч. рідним, сусідам, друзям, знайомим. Особливо хочу подякувати колективу терапевтичного відділення Іванківської районної лікарні, депутатам та працівникам виконкому Тетерівської сільської ради, колективу СМГ “Полісся”. Коли стала міркувати, кому б хотілося висловити подяку персонально, набралося понад півсотні імен. Звичайно, всіх у газеті не назвеш. Тому згадаю тільки окремих своїх благодійників – Л.Я. Осницьку, О.В. Растворова, М.В. Сєргєєва, М.К. Пархоменко. Безмежно вдячна всім вам, дорогі мої друзі! Нехай біда завжди обходить вас, а здоров’я буде постійним супутником. Надія ЗАХАРЧУК, с. Тетерівське. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 мая 2014
|
Від Бородянки – до Карпат... … У той день він разом з однолітками святкував на березі річки Тетерів у рідних Пироговичах закінчення восьмирічки. Та звук гармошки, веселий сміх і танці одразу ж припинились, коли дітлахи, плачучи, принесли підліткам страшну звістку: «Почалась війна!». Здіймаючи куряву, дорогою у цей час повз них поспішали підводами з базару з Іванкова (22 червня 1941 року була неділя) мешканці довколишніх сіл – приборяни, оранці. ...Доки не евакуювали Прибірський колгосп, відділок якого знаходився у їх селі, В.С. Давиденко працював у ньому – заготовляв силос для худоби. У серпні, повертаючись з гулянки з іншого кутка села, почув чужинське: «Хальт!». Фашист, який стояв біля підводи, відвів у найближчу садибу і з’ясувавши, що той – місцевий, відпустив. Та Василь зрозумів: прийшли окупанти... Під мобілізацію на фронт не потрапив (не було на той час 18 років), а ось на відправку до Німеччини – підпадав. Батько Василя Семеновича, який у 1914 році зазнав тортур у німецькому полоні і був там покалічений, впевнено сказав сину: краще померти на рідній землі, аніж на чужій. Дізнавшись, що тих, хто зайнятий на будівництві іванківського мосту, який був спалений майже дотла, не беруть до Німеччини, влаштувався туди на роботу. Працював помічником в українського інженера, згодом – у кузні. Коли приїхав одного разу перевідати батьків, поліцаї схопили і відправили у Болотню на заготівлю торфу. Жив разом з іншими, такими ж поневоленими, у нелюдських умовах у колишній колгоспній коморі. Їсти, щоправда, приносив йому родич, місцевий житель Микола Костюченко. Коли стало холоднішати, став відпрошуватись у поліцаянаглядача повернутись додому – одягнутись потепліше. Ним був його колишній вчитель фізкультури Пузько. Та замість допомоги з боку свого педагога отримав від нього сильний удар в обличчя. З часом, дізнавшись, де він перебуває, Василя знову забрали на зведення мосту. Почувши, що після завершення тут робіт має евакуюватися з працюючими далі, умовив бухгалтера Катерину Лозенко (пізніше вона вчителювала у Шпилях) віддати його документи. Дівчина крадькома це зробила… Пізніше переховувався на лузі біля Воропаївки та у родичів, які мешкали в ній, аж доки район не було звільнено від загарбників. У кінці 1943го року Василя Семеновича призвали в армію. Після двох місяців навчань військовій справі у Бородянці, юнака направили на фронт, який проходив тоді на Житомирщині. Ішли пішки, у валянках, які під час відлиги намокали в багнюці, скручувались, натирали ноги. Та попереду новобранців чекало серйозніше випробування... Обмундирування згодом отримали інше: англійські білі кожушки та черевики. Під час першого «бойового» хрещення неподалік станції Полонне на Хмельниччині загинув в окопі його родич з Болотні Микола Костюченко. Пізніше, під час наступу, і сам В.С. Давиденко отримав поранення в ногу. Потрапив до госпіталю і далі разом з ним пересувався на захід. Усі бійці, хто міг хоч якось виконувати роботу, допомагали тут вирішувати господарські справи. Нашому земляку доводилось з гвинтівкою в руках (пригадує, їх кілька було у медсанчастині) діставати в селі на Тернопільщині металеву жерсть для облаштування польової кухні. А також – заготовляти гілки хвої, щоб встелити ними ліжканари під матраци, на яких лежали поранені. А під час обстрілу складу, куди вони направились з командиром госпіталю за цукром, його навіть ранило черепицею в шию… Підлікувавшись, в 1944 р. солдат знову відправився на фронт. У складі піхоти звільняв частину населених пунктів від Тернополя до Львова. На території Польщі проходив навчання на вміння вести себе під час хімічної атаки противника. Це була підготовка до наступу на Карпати. У Карпатах, під Чехословаччиною, у жовтні 1944 року, у так званій долині смерті, де полягли тисячі радянських солдат, Василь Семенович отримав тяжке поранення у праву кисть. І досі дякує ветеран війни лікарю хірургу майору Соломці, який не дозволив тоді ампутувати йому руку, зважаючи, що молодий організм може впоратися з недугою... Довго виходжували бійця у санаторії в Маріуполі на Донеччині. І хоч пальці згинати важко, все ж може і писати, й малювати (це – одне із захоплень В.С. Давиденка ще з молодості, а в госпіталі до чергової річниці Червоної Армії навіть допомагав одному з поранених писати портрет Сталіна на тканині...). Поезії, які зрідка пише у період натхнення (деякі з них публікувались у “Трибуні праці”), – глибоко патріотичні. Матеріали, які іноді дописує до районної газети (згадайте, приміром, сатиричну “Ковбасиху”), – спрямовані на те, щоб ми поважали один одного і були чесними перед собою. Повернувся Василь Семенович додому за місяць до Великої Перемоги – у квітні 1945го. Дуже хотів вчитись, адже на той час йому виповнилось лише 19 літ. Тому й закінчив – що на стаціонарі, що заочно – Уманську кооперативну школу, Чернігівський кооперативний технікум та Львівський торговоекономічний інститут. Трохи попрацював у Великодубечанському районі на Київщині, а далі – в Іванківській райспоживспілці. Виконував обов’язки плановика, старшого економіста, начальника плановоекономічного відділу. І навіть вийшовши на заслужений відпочинок, тривалий час трудився адміністратором гуртожитку у селищі вахтовиків “Зелений Мис”. Скрізь про ветерана колеги відгукувались як про відповідального, порядного співробітника. Неодноразово нагороджувався грамотами, грошовими преміями, має звання “Відмінник радянської споживчої кооперації”. Шанобливо згадують і його покійну дружину – медсестру інфекційного відділення Іванківської ЦРЛ Олену Трохимівну, з якою виростили працелюбною, привітною до оточуючих доньку Людмилу. Нині у Василя Семеновича, окрім двох внуків, вже є і два правнуки. І хоч йому зараз уже 88, події Великої Вітчизняної пам’ятає – ніби вчора... Непокоїть підполковника у відставці й сучасна тривожна ситуація у нашій державі. Як людина, яка на власні очі бачила смерть побратимів, він бажає кожному здоров’я, спокою і щастя жити у мирному суспільстві. Людмила ШУНКОВА. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
7 мая 2014
|
ВШАНУВАЛИ ВОДОГОСПОДАРНИКІВ І ВСІХ ЖЕРТВ КАТАСТРОФИ 26 квітня у Страхоліссі біля меморіального комплексу водогосподарників Київської області відбувся мітингреквієм, присвячений вшануванню пам’яті ліквідаторів – працівників галузі та всіх тих, хто 28 років тому став на захист людства від наслідків аварії на ЧАЕС. Його проводила сільський голова О.А. Агузарова. Вона висловила вдячність усім героям того часу. У мітингу взяли участь заслужений будівельник України, колишній начальник водного господарства Київської області, шеф Страхоліської ЗОШ І–ІІ ступенів А.В. Семенченко, колишній начальник Іванківського МУВГ С.Г. Тертичний та нинішній керівник цієї ж організації В.М. Дячук, родина колишнього начальника гідромеліоративної експедиції Київської області (на жаль, уже покійного) О.О. Павленка на чолі з його сином Ю.О. Павленком, а також – представники місцевої громади, ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, учні та педагоги місцевої школи. Усім бажаючим виступити Олена Анатоліївна надала слово. Гості поклали квіти до пам’ятників меморіального комплексу, вшанували загиблих під час аварії і померлих уже після неї хвилиною мовчання. А настоятель СвятоТроїцької церкви отець Сергій відправив молебень по жертвах Чорнобильської катастрофи. Валентина ЛАПУТЬКО, директор Страхоліської ЗОШ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
5 мая 2014
|
«Не надо с могучим атомом на «ты»!» Рік за роком віддаляється від нас у часі Чорнобильська катастрофа. Проте у пам’яті та серцях очевидців вона – назавжди. Адже є не тільки однією з історичних подій нашого краю, а й – частиною життя більшості співгромадян та й багатьох інших людей, які волею долі чи в міру виконання службових обов’язків перебували в епіцентрі лиха. Щороку гожої весняної пори, в нашому райцентрі зокрема проходить мітингреквієм з покладанням квітів до погруддя Героя Радянського Союзу Віктора Кибенка як данина пам’яті тим, хто поліг у нерівній боротьбі з «мирним» атомом, як вияв шани і поваги ще живим ліквідаторам. Цього року він відбувся у 28ме. – На той час в Україні та в сусідніх радянських республіках спробували применшити розмір катастрофи, щоб уникнути будьякого неспокою в суспільстві, – зазначив у своєму виступі голова Іванківської РДА Ю.Ф. Мосієнко. – Переселяти із забруднених територій почали пізно і неохоче. А чимало людей через непоінформованість опинились неозброєні перед убивчою радіацією. Це твердження слушне й щодо тих тисяч робітниківліквідаторів, які впродовж наступного часу споруджували над реактором саркофаг, займалися ліквідацією наслідків аварії. Внаслідок аварії на ЧАЕС постраждало 5 мільйонів людей, забруднено радіонуклідами близько 5 тисяч населених пунктів України, Білорусі та Росії. Вплив Чорнобильської катастрофи також відчули на собі Швеція, Норвегія, Німеччина, Польща, Великобританія та інші країни. Але найбільше постраждало населення України – понад 2,5 мільйони осіб. З них 105 тисяч осіб стали інвалідами. Радіаційного забруднення в нашій країні зазнали 2218 селищ та міст, понад 5 мільйонів гектарів земель, 160 тисяч людей із 129 населених пунктів залишили рідні домівки і переїхали в інші місця проживання... Згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», людям, які потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС, передбачено компенсаційні виплати, допомоги та пільги. Юрій Федорович зазначив, що на сьогоднішній день всі кошти, заплановані у бюджеті, виплачені. – Дуже важливим для населення нашого району є питання покращення оздоровлення, особливо дітей, – доповідав далі Ю.Ф. Мосієнко. – Вагому допомогу в цьому, а також у вирішенні проблемних питань інвалідівчорнобильців, надають районні громадські об'єднання, статутна діяльність яких має чорнобильське спрямування. Несправедливим на сьогодні залишається той факт, що діти, які народилися після 1989 року і з дня народження постійно проживають на радіоактивно забруднених територіях, по досягненню повноліття втрачають статус потерпілих, а разом з тим – і ряд пільг. Але ми і далі працюємо над вирішенням питання щодо перегляду чорнобильського законодавства та внесення змін до окремих статей. Також до виступу був запрошений член президії Іванківської районної організації пенсіонерів МВС України в Київській області В.Ф. Бусленко, який поділився спогадами про участь міліціонерів у ліквідації наслідків аварії. Старша акушерка пологового відділення Іванківської ЦРЛ Т.О. Хмельовська продекламувала вірш, закликаючи: «Не надо с могучим атомом на «ты»! Своє бачення тогочасних подій та їхніх наслідків від імені учнівської громадськості озвучила учениця 11Б класу Іванківської ЗОШ №2 Наталя Берегова. Традиційно пам’ять ліквідаторів вшановано хвилиною мовчання. Опісля мітингу прозвучала пісня «Дзвони Чорнобиля» у виконанні народного аматорського ансамблю «Криничанка». Заупокійну службу відправив настоятель Іванківського храму Різдва Пресвятої Богородиці архімандрит Лонгін. Галина ПАРХОМЕНКО. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
5 мая 2014
|
“ПРИФРОНТОВЕ” АВТОПІДПРИЄМСТВО Минуло 28 років, як сталась аварія на Чорнобильській АЕС, але трагедія такого масштабу не забувається. І ми, автомобілісти, завжди пам’ятатимемо про події, що назавжди змінили наше життя. Ось як згадував перші дні після катастрофи начальник Київського обласного управління вантажного автотранспорту (вісник “Перевізник МА” за 7/2005 р.) Віталій Прохорчук: “Рішення про евакуацію м. Прип’ять від 26.01.86 р. і кількість автотранспортних засобів згідно з наказом Мінавтотранспорту УРСР довели до всіх автопідприємств області. Було залучено 553 автобуси, які звели в 20 автоколон цивільної оборони. З м. Києва – 550 автобусів і 144 автобуси з типовим санітарним оснащенням для перевезення хворих. За даними цивільної оборони Київської області збірна автоколона складала 1247 автобусів і 2960 вантажних автомобілів. 27 квітня ми прибули до Іванківського автопідприємства 23266. Разом з керівництвом цього АТП, котре стало “прифронтовим”, вирішили питання дезактивації машин, які поверталися із зараженої зони. На це підприємство випав найбільший тягар знезараження техніки. По суті, воно стало штабом і головним пунктом постачання ресурсами автомобілів у зоні аварії. Надзвичайну оперативність проявив директор Іванківського АТП 23266 Дмитро Голубенко. Під його особистим керівництвом у перші години роботи було створено пост дезактивації зараженої техніки на мийці автопідприємства і в с. Термахівка. За перші три дні на цих пунктах було відмито близько 15 тисяч автомобілів. Під керівництвом заступника директора Іванківського АТП 23266 О. Єгорова здійснювалося підвезення матеріалів для обваловування річки Прип’ять. Цілодобово працювала Чорнобильська автоколона Іванківського АТП, яку очолював П. Рогальов. Ці та сотні інших автомобілів залишалися на збірному пункті зараженої техніки (с. Луб’янка).” А ось що розповідає нам про ті події колишній директор Іванківського АТП, відмінник цивільної оборони СРСР Дмитро Іванович Голубенко: “У ліквідації аварії на ЧАЕС брали участь 735 підприємств Міністерства автомобільного транспорту УРСР. На долю Іванківського АТП випало першим з автотранспортників вступити у двобій з чорнобильським лихом. В ніч на 27 квітня 1986 року наше підприємство отримало наказ начальника штабу цивільної оборони автотранспорту Київської області М.В. Гороховського на збір всього складу воєнізованих формувань. О 5-й годині ранку відбулась оперативна нарада. Було організовано роботу їдальні, проведено перевірку дозиметрів і забезпечення всіх ланок індивідуальними засобами захисту. Згодом надійшов наказ організувати пости дезактивації рухомого складу і людей. На 14 годину 27 квітня на базі механічної мийки розгорнулися чотири дегазаційні комплекти ДК-4 з обслуговуючим персоналом у складі 17 чоловік. Було також організовано пости дозиметричного контролю з трьома виконавцями у кожному. У приміщенні мийки автомобілів створили пункт з санітарної обробки людей та їхнього одягу. Пости обробки були забезпечені гарячою водою з котельні. Станція знезараження транспорту стала першим пунктом дезактивації. О 18.00 27 квітня розпочалася дезактивація автотранспортних засобів, а о 20.00 на пости почала надходити техніка, яку було задіяно на евакуацію населення з м. Прип’яті (1150 автобусів). Станції знезараження було створено в с. Термахівка і Старі Соколи та на виїзді з Іванкова, в яких були задіяні працівники нашого АТП. За перші дні через пости пройшло близько 15 тисяч автомобілів. З того часу Іванківське АТП стало головною базою цивільної оборони автотранспортної служби. Виконувались основні завдання: дезактивація транспорту, перевезення вантажів, доставка продуктів харчування, евакуація населення, вахтові перевезення ліквідаторів до ЧАЕС. Протягом травня-серпня 1986 року підприємство перевезло 10,5 тисяч тонн глини для обвалу захисних споруд від дії стічних вод, 580 тонн свинцю на вертолітний майданчик у м. Чорнобиль, у 30-кілометровій зоні відпрацьовано 2,5 тисячі машино-днів, перевезено близько 60 тисяч вантажів. Самовіддано працювали всі без винятку працівники підприємства. Назву лише окремих з них: заступник по експлуатації О.Я. Єгоров, головний інженер А.Г. Мостовенко, начальник колони І.Л. Ігнатюк, головний механік Р.І. Козяр, інженерно-технічні працівники К.Ф. Проценко, О.О. Іванченко, І.Ф. Ільченко, Л.І. Жураховський, В.О. Недорода, О.М. Заливадний, П.Р. Приходько, Н.А. Котенко, В.Г. Кучай, В.З. Шеремет. Особлива подяка водіям і слюсарям. На превеликий жаль, багато з них передчасно пішли з життя. Негативні наслідки аварії ліквідовано завдяки мужності багатьох людей, ціною їхнього здоров’я і життя та колосальних витрат матеріальних ресурсів”. (Вісник “Перевізник МA” за 6/2006 р.). Було б несправедливо не згадати начальника пасажирської колони, що перебувала в той час у підпорядкуванні Димерського АТП, В.В. Андрійченка. Він, у свій час, зробив не менший внесок у ліквідацію аварії на ЧАЕС, аніж кожен із директорів автопідприємств. На жаль, на сьогодні з 242-х ліквідаторів уже немає 120-ти. Це тільки ті, з якими ми маємо зв’язок. Не хотілося б згадувати ті лихі часи, але ми повинні не дати нинішньому поколінню забути те, що сталося в нашій країні. Адже всі учасники ліквідації аварії на ЧАЕС заслуговують на безмірну подяку, глибоку повагу та довгу пам’ять нащадків. Олександр КОСЯНЧУК, ветеран Іванківського автопідприємства. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
27 апреля 2014
|
ПАМ’ЯТАЄМО КОЖНУ ХВИЛИНУ... 28 років тому сталася трагедія на ЧАЕС. Вона породила “пухлину”, яка пустила свої метастази по всьому світу. Багато людей віддали життя, приборкуючи радіоактивну катастрофу, яка смертельним вихором рознесла над багатьма країнами Європи ядерні хмари. Жодна статистика конкретно не скаже, скільки людських життів покалічено чорнобильським смерчем, скільки ліквідаторів “дотлівають” від хвороб, а скільки через це відійшло у вічність. Нас, дві групи працівників Іванківського РВВС, відправили без дозиметрів і засобів індивідуального захисту у те пекло в перші дні. Протигаз і пістолет – оце був увесь наш захист. Ми прийняли естафету у пожежників. У ті дні в місті Прип’ять радіоактивний фон на вулицях був дуже високий. Пахло, як після грози, після великого спалаху блискавки. Щось дерло в горлі, душив кашель. А в цей час у місті все було, як і раніше: цвіла весна і все навколо, та так, як ніколи раніше. Оживала природа. Наближалися свята Пасхи і 1 Травня. Всі ходили по магазинах, до сусідів, пили радіоактивну воду, носили заражений одяг і взуття. Багато моїх знайомих міліціонерів з Прип’яті, Чорнобиля та Іванкова, з якими я був у той час на службі, уже відійшли у вічність. З колишніми колегами, кому доля дала шанс вижити, ми кожного року зустрічаємося у цей день та відвідуємо могили друзів. Пам’ять... Саме вона – оберіг найвищих загальнолюдських цінностей. Потрібно пам’ятати про цю трагедію кожен день. Адже найкраще і найцінніше, що є у людини, – життя. Бережімо його... Олександр ХОВДАТІН, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, полковник запасу. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
27 апреля 2014
|
ФАКТОР “Х” Попри те, що від найбільшої техногенної катастрофи нас відділяють майже три десятиліття, про її наслідки для здоров'я, зокрема населення, що проживає на забруднених територіях, відомо небагато. Відсутність об'єктивної інформації, її замовчування (або дозування) призвели до ігнорування небезпеки, мовляв, радіації вже немає, а коли щось і залишилося, боятися нема чого — як жили, так і житимемо на своїй землі. 'Пережили Совєти, переживемо й радіацію', – жартують старі поліщуки. Однак дані медичної статистики аж ніяк не оптимістичні. Так, смертність в Іванківському районі Київської області вдвічі перевищує народжуваність. Показник поширеності раку щитовидної залози серед населення району в постчорнобильський період збільшився в 40 разів, тоді як до аварії на ЧАЕС це захворювання не реєструвалося. Медики стурбовані зростанням серцевосудинних, онкологічних та інших патологій. Високий рівень захворюваності спостерігається серед дітей, і, що характерно, — дедалі частіше в них діагностують 'дорослі' хвороби. Соціальноекономічна ситуація значною мірою визначає депресивність району: на забруднених місцевостях немає підприємств, люди сидять без роботи, споживають продукцію, яку самі вирощують, їдять зібрані в лісі ягоди й гриби. Причому жодного контролю за вмістом радіонуклідів немає! Попри те, що цей район, який межує з 30кілометровою зоною, — один із найбільш забруднених радіонуклідами цезію137 і стронцію90. Три роки тому за активного сприяння академіка Д. Гродзинського і громадського діяча й ученого Н. Преображенської розпочалася співпраця в галузі вивчення репродуктивних відхилень на території, забрудненій в результаті аварії на ЧАЕС, між учениммедиком Ю. Бандажевським і фізіологом рослин членкором НАН України В. Швартау. Дослідженню підлягала територія Іванківського району, обраного Європейською комісією як пілотний для впровадження проекту 'Модель системи комплексного життєзабезпечення населення в зоні радіоактивного забруднення'. Загальна вартість проекту – 4,2 млн. євро. З цієї суми на медикопрофілактичну програму в Іванківському районі заплановано 2 млн. євро. Докладніше про цей проект, а також про причини, які мало не призвели до його зриву, ішлося в публікації 'Операція 'І' (DT.UA, №44, 2012 р.). Після того, як торік Україну відвідали представники Європарламенту і група міжнародних експертів, справа, здавалося б, зрушила з місця. Однак противники проекту з української сторони організували наклепницьку кампанію, спрямовану на його дискредитацію. Мовляв, проводитимуть експерименти на наших дітях... (Начебто до цього хтось переймався їхніми проблемами.) 'Якщо наш проект, який об'єднує зусилля міжнародного співтовариства, українських учених, медиків та інших фахівців, удасться здійснити, це стане наочним прикладом того, як слід діяти, щоб захистити людей, які проживають в умовах радіаційного впливу. У цих умовах тактика лікування, профілактика захворювань, а також реабілітація мають свої особливості', – переконаний Юрій Бандажевський, відомий учений у галузі радіаційної медицини. У рамках проекту передбачено моніторинг і систематичний аналіз рівнів внутрішнього радіоактивного опромінення населення. Зокрема проводитимуться виміри й реєстрація кількості радіонуклідів Cs137 в організмі дітей, а також вагітних жінок і матерівгодувальниць, які проживають в Іванківському районі. 'Протягом багатьох десятиліть учені вивчали й продовжують вивчати вплив на організм переважно зовнішнього радіоактивного випромінювання, тоді як реальна ситуація така, що близько 80% радіаційного навантаження населення отримує за рахунок внутрішнього опромінення. Відсутність глибоких знань про вплив інкорпорованих радіонуклідів на організм людини не дозволила проводити ефективну політику захисту здоров'я населення, яке постраждало від аварії на ЧАЕС, що призвело до серйозних медичних і демографічних наслідків', — каже Ю. Бандажевський. Вивченням впливу інкорпорованого цезію137 (як найпоширенішого радіоактивного елемента в навколишньому середовищі) на життєво важливі органи й системи людського організму Юрій Іванович і його білоруські колеги поглиблено займалися ще в 1990х роках. Тоді ж було зроблено науково обґрунтовані висновки: навіть досить невеликі кількості радіонуклідів – набагато менші за допустимі норми – спричиняють серйозні негативні наслідки для здоров'я. Так, наприклад, в 41,6% дітей шкільного віку, які проживали на території, забрудненій радіоактивним цезієм, виявляли артеріальну гіпертензію. Дослідники дійшли висновку, що в її основі лежить прямий або непрямий вплив інкорпорованого радіонукліда на м'язові тканини стінки кровоносних судин, внаслідок чого виникають їх скорочення і спазм. Виявлено залежність між частотою виникнення раку щитовидної залози в людей і щільністю забруднення території Cs137. Радіоцезій негативно впливає на внутрішньоутробний розвиток зародка, що призводить до вроджених вад розвитку. (Результати багаторічних досліджень професора Бандажевського, а також українських і зарубіжних учених, опубліковано у книжці 'Чорнобиль. 25 років: інкорпоровані радіонукліди Cs137 і здоров'я людей', Київ, 2011 р.). Однак біда (тобто радіація) сама не ходить, а десять за собою водить. Останнім часом у вчених з'явилися підстави говорити про участь у процесах тератогенезу радіаційнохімічного фактора, що міститься в ґрунті і здатен проникати в організм людей і тварин по так званому харчовому ланцюжку. Радіоактивний цезій, навіть у невеликих кількостях (у межах допустимих рівнів), у комбінації з хімічними елементами виявляється дуже потужним провокуючим фактором. На сьогодні це доведено експериментально. Лабораторних тварин — сирійських хом'ячків – годували зернами вівса, вирощеного в Іванківському районі. Результат виявився таким: у понад 40% випадків вагітності в зародків були вроджені вади розвитку. Крім того, у тварин спостерігалися зміни кровоносної системи та обміну речовин. Водночас у хом'ячків, що харчувалися 'екологічно чистими' зернами, не було патологій у розвитку, і вони давали здорове потомство. 'Висновок можна зробити такий: ґрунт територій, що зазнали радіоактивного забруднення, зокрема Іванківського району, неблагополучний для здоров'я людини, – коментує Ю. Бандажевський результати експериментів, проведених групою дослідників (Ю. Бандажевський, Н. Дубова, В. Швартау, І. Козярин, Л. Михальська). – Ґрунти Іванківського району містять підвищені кількості радіонуклідів Cs137 і продуктів їх розпаду у вигляді барію, а також інших хімічних елементів. Зерно, вирощене в цих ґрунтах, впливає на експериментальних тварин'. Подальші дослідження дадуть змогу поглибити уявлення про причини порушення розвитку організму тварин і людини на забрудненій у результаті аварії на ЧАЕС території. Кілька днів тому в рамках цього проекту в Україну надійшов сучасний комплекс для фізикохімічного аналізу – спектрометри ICPVS і AAS з периферійним устаткуванням. (Фактично це ціла лабораторія.) За рішенням Європейської комісії встановили його в Інституті фізіології рослин і генетики НАН України. Природно, при цьому виходили як зі специфіки наукової установи, так і її високого наукового рівня. 'Це унікальне обладнання, що дозволяє одночасно визначати в зразку понад 70 неорганічних елементів, включаючи багато ізотопів, – каже заступник директора інституту Віктор Швартау. – Проектом передбачається оцінка вмісту хімічних елементів у всіх ланках харчового ланцюжка людини, зокрема в ґрунті, основних харчових продуктах – зернових та інших культурах, які вирощуються на певних територіях, в організмі дітей і дорослих. Ми сьогодні не знаємо, які зміни відбуваються в ґрунтах. Не знаємо також рівня забруднення харчових продуктів, рослин, тварин. Минуло вже 28 років після аварії, а рівень мутаційної мінливості той самий, що й у 1986му. Про це свідчать роботи школи академіка В. Моргуна. Дані високоточного елементного аналізу буде використано в оцінці стану ґрунтів, рослин, водних ресурсів. На підставі цих даних розроблятимуться ефективні заходи контролю забруднюючих факторів і технології вирощування екологічно чистої продукції для захисту здоров'я людей, що проживають на територіях, які постраждали від Чорнобильської катастрофи'. Лідія СУРЖИК. P.S. У реалізації проекту Європейського Союзу в Іванківському районі одну з провідних ролей відводять Українському науковотехнологічному центру – УНТЦ. (“Дзеркало тижня”). Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
27 апреля 2014
|
КУПИВ ЛІКИ – ЗУБИ НА ПОЛИЦЮ? Ще гірше, коли купувати нічого... Досить сьогодні зайти в будьяку аптеку і знову згадується дещо забуте: краще бути багатим і здоровим, аніж бідним і хворим... Ціни на ліки, особливо імпортні, зі здорожчанням долара та запровадженням 7% ПДВ на операції з постачання лікарських засобів стають все “кусючішими”. Проте, як виявилось, це – лише одна із проблем, яка постала і перед хворими, і перед фармацевтами... У райцентрівських аптеках – майже затишшя. Особливо, якщо порівнювати ситуацію з минулим роком чи початком цього. Ліки купують лише ті, кому зовсім “припекло” і в кого, що принципово, вистачає на потрібне грошей. З початком росту курсу долара була надія – і про це говорили в місцевих аптечних закладах – що ціни на ліки збільшаться максимум на 25 відсотків, і то закордонного виробництва. Тривожніше стало з набуттям чинності (1 квітня) Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні”, яким запровадили, крім усього іншого, семивідсоткову ставку на операції з постачання лікарських засобів. А тут ще виникла плутанина через неузгодженість новоприйнятого законодавчого акту зі вже існуючими, через що за розмитнення імпортних ліків постачальник мав сплачувати не сім відсотків ПДВ, а всі 20! За таких обставин імпортування лікарських засобів та деяких виробів медичного призначення (їх перелік повинен підготувати уряд) ставало економічно необгрунтованим. Тому не дивно, що на кордоні “застрягли” фури з такими потрібними для українців ліками та лікарською сировиною, якою, здебільшого, користується й вітчизняна фармацевтична промисловість. Поки на складах існував запас імпортних ліків, їх дефіциту не відчувалось. Споживачі могли хіба що скаржитись на ціни, які росли прямопропорційно (а то й із запасом) росту іноземних валют. І ось, здавалось, помилка виправлена. 10 квітня з ...надцятої спроби народні депутати ухвалили необхідні законодавчі зміни, які однозначно встановлювали 7% ПДВ при ввезенні ліків на митну територію України. Та минуло кілька днів і фармацевти забили на сполох: імпорт ліків залишився заблокованим, оскільки у в.о. Президента України О.Турчинова не знайшлося часу, щоб підписати прийняті Верховною Радою зміни, а обіцяну прем’єрміністром Постанову уряду, де б наводився вичерпний перелік виробів медичного призначення, до яких буде застосовуватись 7ми, а не 20відсоткова ставка ПДВ, досі (на момент написання матеріалу) не опубліковано. Як результат, в аптечних закладах (в тому числі – районних) виник дефіцит імпортних ліків. Деякі з них – життєво необхідні для хворих. А це вже страшніше дорожнечі. Адже при нестачі грошей їх можна, в крайньому випадку, позичити, а коли нема ліків – “хоч лягай і помирай”, як висловилась одна іванківка. Більше того: якщо закордонні медпрепарати ще є на складах оптовиків, вони відпускають їх в роздрібну торгівлю тільки з передоплатою. Таким чином без багатьох імпортних ліків залишилась Іванківська ЦРА, оскільки фінансувати товар наперед вона не в змозі. Ці проблеми, зрозуміло, будуть вирішені. Але ті, кому імпортні препарати потрібні нагально, хочуть, аби це відбулось рано, аніж запізно. Для них. Бо одне діло класти зуби на полицю через дорожнечу ліків, інше – простягати через їх відсутність ноги... Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
27 апреля 2014
|
“ДЕРЕВИНА Є КРИТИЧНОЮ...” Наприкінці січня ц.р. в інтернеті впало в око повідомлення про ХХІ щорічну наукову конференцію, що проводиться в Інституті ядерних досліджень НАН України. На ній обговорювалися, крім усього іншого, й результати радіологічного моніторингу забруднення стронцієм-90 деревини в Іванківському районі. А також – проблеми із вмістом цього радіоактивного елементу в зерні, вирощеному на наших землях. Отож я “по гарячих слідах” зв’язався з керівником цієї поважної наукової установи. Виявилось, що доповіді з цих питань робили фахівці з кафедри радіобіології Національного університету біоресурсів і природокористування України, а також Українського НДІ сільськогосподарської радіології. Подзвонив туди. Домовились, що на мій офіційний письмовий запит буде дано також офіційну відповідь, зокрема, тези цих доповідей, наукову статтю та фактичні дані, що стосуються результатів радіологічного моніторингу забруднення деревини та зернових культур стронцієм-90 в нашому районі. Ці матеріали із супровідним листом за підписом першого проректора згадуваного університету В. Курило нині – в розпорядженні редакції. Проте дані, які я сьогодні обнародую, – далеко не повні: моніторинг території району ще триває і буде завершений (як нічого не завадить...) до кінця нинішнього року. Тоді можна буде говорити про детальну, конкретну картину, робити якісь висновки. Хоча попередні вже озвучені науковцями (див. матеріали, що публікуються). Правда, висловлюються вони по-своєму: не категорично, а в формі припущень та рекомендацій. Бо рішення приймають інші органи... Отже, пропоную увазі читачів “Трибуни праці” лише короткі тексти наукових повідомлень, без скорочень: для повної документальності. А також – таблицю даних моніторингу забруднення деревини стронцієм-90. У наступному номері нашої газети будуть опубліковані тези наукового повідомлення на згадуваній конференції в Інституті ядерних досліджень НАН України про проблеми із вмістом стронцію-90 у зерні, вирощуваному в Іванківському районі, фактичні дані радіологічного моніторингу, проведеного в 2012 році, а також деякі висновки фахівців стосовно вирощування зернових у третій зоні радіоактивного забруднення сільгоспугідь. Павло СМОВЖ. РЕЗУЛЬТАТИ ПРОВЕДЕННЯ РАДІОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЗАБРУДНЕННЯ 90Sr ДЕРЕВИНИ В ІВАНКІВСЬКОМУ РАЙОНІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ За останні роки спостерігається збільшення вмісту радіостронцію у деревині лісових порід, що призводить до збільшення ймовірності отримання продукції, яка перевищує «Гігієнічний норматив питомої активності радіонуклідів 137Cs та 90Sr у деревині та продукції з деревини» (ГНПАР-2005 (600 Бк/кг та 60 Бк/кг відповідно)). Приймаючи до уваги карти щільності забруднення 90Sr та рекомендації щодо проведення моніторингу, для спостережень були вибрані території північної частини Іванківського району Київської області, які безпосередньо прилягають до Зони відчуження. У 2012 р. були відібрані спряжені проби ґрунту (на глибину 20 см) та деревини сосни звичайної (Pinus sylvestris L), яка являється найбільш поширеним видом на радіоактивно забрудненій території Українського Полісся. У 2013 р. був продовжений радіологічний моніторинг забруднення 90Sr деревини, в рамках якого був проведений відбір спряжених проб грунту та деревини листяних порід дерев (берези, осики, верби та дуба). В зразках грунтів були визначені активність 137Cs і 90Sr, кислотність ґрунтового розчину та вміст обмінного кальцію. Крім того, були розраховані коефіцієнти переходу та коефіцієнти накопичення 90Sr в деревину. У деревині визначалась активність 137Cs та 90Sr. Вміст гама-випромінюючих радіонуклідів в попередньо підготовлених пробах визначався на високоефективному гамаспектрометрі з напівпровідниковим детектором із високочистого германію 'GEM-30185' фірми 'EG & ORTEC' США. Вміст 90Sr в пробах визначався після його радіохімічного виділення за активністю його дочірнього радіонукліду 90Y на бета-спектрометрі СЕБ-01 (АКП, Україна). Питома активність радіонуклідів 137Cs та 90Sr в деревині та грунті розраховувалась на абсолютно-суху масу. Результати досліджень сосни звичайної виявили, що вміст 137Cs у деревині знаходився у межах 13-122 Бк/кг, що не перевищує допустимих рівнів, а ось проведені радіохімічні дослідження вмісту 90Sr показали, що активність даного радіонукліду у зразках змінювалась від 24 до 393 Бк/кг. Результати досліджень листяних порід виявили, що вміст 137Cs у деревині знаходився у межах 11-270 Бк/кг, а вміст 90Sr у зразках змінювався від 104 до 643 Бк/кг, Таким чином, більше 70% відібраних проб сосни та жодна з відібраних проб листяних порід не відповідали ГНПАР-2005 вмісту 90Sr для дров паливних (60 Бк/кг). Проведені експериментальні роботи 2012-2013 p.p. виявили, що деревина являється критичною з точки зору надходження в ній 90Sr, а тому на її використання можуть існувати обмеження. Дані дослідження підтвердили, що території, прилеглі до зони відчуження Чорнобильської АЕС, все ще потребують радіологічного спостереження. Л.М. Отрешко, С.Є. Левчук, В.О. КашПаров, Л.В. ЙОщенко. Національний університет біоресурсів і природокористування України, кафедра радіобіології, Київ. Український НДІ сільськогосподарської радіології Національного університету біоресурсів і природокористування України, Київ. Фактичні дані радіологічного моніторингу, що стосуються забруднення деревини стронцієм-90 в Іванківському районі Київської області у 2012-2013 p.p. № Назва Питома активність Назва Питома активність Відповіднісь проби населеного радіонуклідів породи радіонуклідів в ГНПАР2005 вмісту пункту в грунті, Бк/кг деревині, Бк/кг 90Sr для 137Cs 90Sr 137Cs 90Sr дров паливних 1 Оране 244 93 береза 270 633 ні 2 Оране 172 10.5 сосна 121 393 ні 3 Оране 280 69 береза 130 643 ні 4 Оране 237 20 береза 86 392 ні 5 Медвин 144 51 береза 27 463 ні 6 Медвин 121 23.5 сосна 13 25 так 7 Медвин 51 32 верба 22 216 ні 8 Медвин 145 21.9 сосна 122 41 так 9 Медвин 139 38 осика 32 151 ні 10 Губин 90 4.4 сосна <9 357 ні 11 Горностайпіль 124 51 береза 28 340 ні 12 Горностайпіль 156 8.8 сосна 6 231 ні 13 Горностайпіль 122 26.8 сосна 21 270 ні 14 Дитятки 143 48 береза 31 362 ні 15 Дитятки 180 12.3 сосна 43 377 ні 16 Дитятки 114 43.3 сосна 17 29.8 так 17 Дитятки 170 23 дуб 42 398 ні 18 Дитятки 250 46 береза 11 313 ні 19 Дитятки 114 19.5 сосна 23 286 ні 20 Степанівка 2548 13.2 сосна 47 219 ні 21 Степанівка 90 18 береза 11 104 ні 22 Хочева 138 32.5 сосна <2,5 83 ні 23 Прибірськ 290 9.1 сосна 14 134 ні 24 Сукачі 67 19 сосна 19 43.4 так 25 РудняШпилівська 88 76 береза 15 171 ні 26 РудняШпилівська 52 6.6 сосна 19 265 ні Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 апреля 2014
|
| Закрыть |
